Осіннє…

Давно мені так тепло не було,

Вогонь, котрий колись намалювала,

Ожив недавно серед дров каміну,

А надворі ж направду замело,

Однак не снігу  - листя хуртовина.

А я в малюнку геть уже пропала.

……………………………

І вірші вже не пишуться чомусь:

Чи розучилась, чи натхнення мало?

Чи все тому, що вже замалювала,

І більш писати знову не навчусь?

Я так давно не бралась за перо!

Але вогонь щодня малюю знову,

І навіть сірим, а не кольоровим,

Та все ж від нього сіється тепло.

Шукаю твої вікна за вікном,

Живу тим, що сама  на себе кинула,

І вже мені не впитися вином, 

бо й так вже забагато в себе вилила.

І, може, не писатиму я більше,

А тільки малюватиму щодня,

Від ранку  - і до самого пізна,

Щоб не замерзнути в сумних

осінніх

віршах!