Зваба

Мене несказанно вабить

Твоя, як моя, упертість.

Вище хіба б поставить

можна твою відвертість.

Впасти під гострим словом,

 буря, вважай, в пробірці.

Це стало давно законом  -

чіплятися за дрібниці.

Кажуть, коса в каміння –

треба ж така біда!

Не зійде повік насіння,

як не поллє вода, 

як не розпушать землю,

 як не уб’ють бур’ян.

То, мовляв, все в них, певно,

складено в хитрий план.

Ох, бо коли б то вперше!

Де там! Хоч стань і плач!

Їх до подібних звершень

манить якийсь калач!

Та не простий, а з маком –

 так би не було діла:

рватись, як ті собаки,

потім обнятись мило.

І дружно ділити буду,

та їсти з одної миски:

« - Забудеш?  - Та вже ж, забуду!»

- Чисті тобі артисти!

Мене несказанно тягне,

 мене то відверто злить:

 В тобі – все моє прегарне,

і все, що в мені болить.

Хай ночі  - як хвіст кролячий,

а дня нам , як сліз кота,

Дозволь поцілунком, юначе,

зігрію тобі уста.