пятница, 20 апреля 2012 г.

Зваба


Мене несказанно вабить
Твоя, як моя, упертість.
Вище хіба б поставить
можна твою відвертість.

Впасти під гострим словом,
 буря, вважай, в пробірці.
Це стало давно законом  -
чіплятися за дрібниці.

Кажуть, коса в каміння –
треба ж така біда!
Не зійде повік насіння,
як не поллє вода, 

як не розпушать землю,
 як не уб’ють бур’ян.
То, мовляв, все в них, певно,
складено в хитрий план.

Ох, бо коли б то вперше!
Де там! Хоч стань і плач!
Їх до подібних звершень
манить якийсь калач!

Та не простий, а з маком –
 так би не було діла:
рватись, як ті собаки,
потім обнятись мило.

І дружно ділити буду,
та їсти з одної миски:
« - Забудеш?  - Та вже ж, забуду!»
- Чисті тобі артисти!

Мене несказанно тягне,
 мене то відверто злить:
 В тобі – все моє прегарне,
і все, що в мені болить.

Хай ночі  - як хвіст кролячий,
а дня нам , як сліз кота,
Дозволь поцілунком, юначе,
зігрію тобі уста.

Комментариев нет:

Отправить комментарий